Тільки погляд із туману, що скрива твою оману Розповість мені про радість і журбу. Ти сидиш заплющив очі, ти чекав цієї ночі - Миті щоб сказати : „ Я тебе люблю”!
А вона така ж чарівна, незрівнянна, неймовірна… Але вранці скажеш ти , що пора уже іти. А на вечір нову ляльку зачаровану коханку, Ти , приведеш сьогодні ти.
Ти не знав чого чекати , ти не знав що їй сказати, Та слова тепер вже – зайві не повернеться вона. Бачив місяць, бачив вітер, але правди ніде діти - І вона іде додому одинока і сумна.
А вона така ж чарівна, незрівнянна, неймовірна… Але вранці скажеш ти , що пора уже іти.
А на вечір нову ляльку зачаровану коханку, Ти , приведеш сьогодні ти.
Ти не вірив що так буде, що ніколи не забудеш Ти її чарівний стан: гнучкий немов у феї; Що дарма ти розпрощався – ти насправді закохався… І втрачати нічого, - ну біжи хутчіш до неї.
А вона така ж чарівна, незрівнянна, неймовірна… Але вранці скажеш ти , що пора уже іти. А на вечір нову ляльку зачаровану коханку, Ти , приведеш сьогодні ти.
Бо вона така ж чарівна, незрівнянна, неймовірна… І згадає образ твій – згадає ту зорю. Ти залишишся до ранку, ти просидиш біля ганку: Щоб сказати: „ Я тебе люблю”!