Всі покою щиро прагнуть, А не в один гуж тягнуть, Той направо, той наліво, А всі браття, тото диво! Нема ж любови, нема ж згоди Од Жовтої взявши Води (8); През незгоду всі пропали, Самі себе звоювали. Ей, братища, пора знати, Що не всім нам панувати, Не всім дано всеє знати І річами керувати! На корабель поглядімо, Много людей полічімо, Однак стирнюк сам керує, Весь корабель управує. Пчілка бідна матку має І оної послухає. Жалься, Боже, України, Що не вкупі має сини! Єден живе із погани (9), Кличе: «Сюда, отамани! Ідім матки рятувати, Не даймо їй погибати!» Другий ляхам за гріш служить (10), По Вкраїні і той тужить: «Мати моя старенькая, Чом ти вельми слабенькая? Різно тебе розшарпали, Гди аж по Дніпр туркам дали (11). Все то фортель, щоб слабіла І аж вкінець сил не міла».
Третій Москві юж голдує (12), І їй вірно услугує; Той на матку нарікає І недолю проклинає: «Ліпше було не родити, Нежлі в таких бідах жити!» Од всіх сторон ворогують, Огнем, мечем руїнують. Од всіх нема ж зичливості, Ані слушной учтивості; Мужиками називають, А підданством дорікають (13). Чом ти братів не учила, Чом од себе їх пустила? Ліпше було пробувати, Вкупі лихо одбувати! Я сам, бідний, не здолаю, Хіба тільки заволаю: «Ей, панове єнерали, Чому єсте так оспали? І ви, панове полковники, Без жадної політики, Озмітеся всі за руки, Не допустіть гіркой муки Матці своїй більш терпіти! Нуте врагів, гнуте бити! Самопали набувайте, Острих табель добувайте, А за віру хоч умріте, І вольностей бороніте! Нехай вічна буде слава, Же през шаблі маєм права!